105 років Тисячі історій. Одна служба. Професія на все життя: 62 роки у службі, перевірка даних і відданість справі

Служба атмосфері — це не просто робота, це покликання на все життя, яке вимагає чесності, найвищої точності та відданості. У підсумковому матеріалі спецпроєкту до 105-річчя української гідрометеорологічної служби ми знайомимо з її справжньою легендою — Галиною Марківною Гіль.

Вона присвятила гідрометеорології 62 роки свого життя, пройшовши шлях від спостерігача в гірській Долині на Прикарпатті до очільниці відділу метеорології Центральної геофізичної обсерваторії імені Бориса Срезневського та провідного фахівця національної мережі.

Пригадайте, як ви потрапили до гідрометеорології? Це було дитячою мрією чи випадковим вибором?

Можна сказати, що ця професія була визначена ще в шкільні роки. Навчаючись у 10-му класі, я прочитала в журналі «Работница» статтю про роботу метеорологів і була настільки вражена, що написала про це шкільний твір на тему «Ким я хочу бути?». А ще велику роль відіграла родина: моя сестра працювала агрометеорологом у Поліському, а її чоловік був начальником станції. Я їздила до них у гості, годинами спостерігала за хмарами, природою та погодою і зрозуміла, що це моє.

Через багато років на зустрічі випускників з'ясувалося, що серед усіх моїх однокласників тільки я одна не зрадила своїй дівочій мрії.

Яким був ваш перший робочий день і перші кроки у професії після навчання?

Після закінчення 10-го класу я поїхала до сестри у Поліське, де три місяці безкоштовно навчалася основ метеорологічної справи. Потім склала іспити у відділі метеорології управління і була направлена на роботу в Івано-Франківську область — на метеорологічну станцію Долина.

Перший робочий день я пам'ятаю дуже добре. Начальник станції Іван Денисович Яценко та його дружина, яка працювала старшим спостерігачем, прийняли мене надзвичайно тепло, як рідну, і почали вчити всіх тонкощів. Погода в гірській місцевості дуже мінлива. Пам'ятаю, в один гарний день я зробила спостереження й поспішала з метеомайданчика до кабінету, щоб підготувати й відправити синоптичну телеграму. А аж тут начальник станції стоїть біля будинку й каже: «Галинко, ти бачиш, що за тобою туман іде?!». Озирнулася — а за мною буквально «суне» гірський туман!. Це був мій перший практичний урок щодо швидкості змін погоди в горах. Із великою вдячністю згадую і Івана Денисовича, і весь колектив за добре ставлення.

Як розвивалася служба у часи вашої молодості? Які прилади та способи роботи вам довелося опановувати?

Працюючи на метеостанціях Долина та Крижопіль, я брала участь у випробуванні та впровадженні нових на той час приладів — М-53, М-54, М-71. Це були часи, коли метеорологічні таблиці складалися повністю вручну і ще й у кількох примірниках!. Щоб уникнути помилок, доводилося дуже ретельно звіряти копії таблиць із робочим примірником. Оскільки я від народження мала гучний голос, мені майже завжди доручали зачитувати дані з робочої таблиці для звіряння. Через це після такої перевірки голос у мене часто бував зовсім охриплим.

Паралельно з роботою в Крижополі на Вінниччині я вступила на заочне відділення Одеського гідрометеорологічного інституту, який успішно закінчила у 1967 році.

Гідрометеоролог — це професія 24/7. Чи були у вашому житті випадки, коли навіть у вихідний день робота не відпускала?

Після закінчення інституту в 1967 році мене перевели до Києва у відділ метеорології Гідрометеорологічної обсерваторії. Відразу направили на чергування на метеостанцію Київ-Місто, яка тоді розміщувалася в самому центрі столиці на вулиці Льва Толстого. Через брак кадрів мені довелося відпрацювати на чергуваннях чотири місяці поспіль без нарікань, адже я щиро любила цю роботу.

А випадок у вихідний закарбувався в пам'яті назавжди! Я була вдома, не на зміні. Раптом у Києві розпочалася гроза разом із крупним градом. Я, не роздумуючи, бігом вибігла на подвір'я, набрала 20 найбільших градин, виміряла їхній діаметр і все зафіксувала. Ці дані потім були офіційно внесені до річного огляду стихійних гідрометеорологічних явищ. Для метеоролога немає вихідних від спостереження за природою.

Ви пройшли шлях до очільниці відділу метеорології ЦГО. Які ключові етапи розвитку служби відбувалися за вашої участі?

Знаковим етапом для всієї Гідрометслужби був перехід на автоматизоване оброблення даних метеорологічних спостережень. Мені довелося бути безпосередньою учасницею цього процесу. Після відповідного навчання у Всесоюзному науково-дослідному інституті гідрометеорологічної інформації (ВНИИГМИ-МЦД) у м. Обнінськ ми з працівниками відділу провели величезну методичну роботу з начальниками метеостанцій: організовували семінари, готували методичні листи, надавали роз'яснення. У результаті Українське УГКС одним із перших успішно впровадило автоматизовану підготовку даних.

Також особливою сторінкою стала аварія на Чорнобильській АЕС у 1986 році. Довелося працювати надзвичайно багато: мої спостерігачі виїжджали туди для проведення замірів у зоні, а ми в обсерваторії цілодобово виконували аналіз та обробку отриманих даних.

Упродовж 1975–1993 років ви очолювали відділ метеорології ЦГО та проводили інспекції метеостанцій по всій Україні. Якими ви запам'ятали колективи на місцях?

Одним із найважливіших завдань у методичному керівництві було проведення інспекцій. Мені пощастило побувати майже на всіх метеорологічних станціях на території України, на багатьох — по кілька разів.

На станціях працювали й працюють надзвичайно віддані своїй справі люди. Незважаючи на будь-які труднощі, вони виконують свою роботу добросовісно та якісно: доглядають за метеомайданчиками, приміщеннями, а в теплий період року станції завжди прикрашені красивими квітниками. Під час інспекцій доводилося не лише хвалити, а й указувати на недоліки, але все це робилося заради одного — виключної якості спостережень.

Що, на вашу думку, має залишатися незмінним у професії гідрометеоролога, попри весь технологічний прогрес? Яку пораду ви б дали молодим фахівцям?

Головне в нашій роботі це точність спостережень. Має бути сумлінне, добросовісне ставлення до справи: все записувати точно так, як воно є в природі, дотримуватися всіх норм і правил. Адже на даних спостережень тримається вся наука, прогнози та кліматологія.

У 2026 році Українська гідрометеорологічна служба відзначає 105 років. Ви віддали службі 62 роки — більше половини цієї історії! Що для вас означає ця дата і що б ви побажали колегам?

Для мене 105 років означають славний шлях праці тисяч людей. А мої 62 роки у службі стали моїм життям, моєю душею й моєю гордістю.

Нинішньому поколінню гідрометеорологів я бажаю одного: берегти високий стандарт нашої праці, правильно й чесно фіксувати все, що відбувається в атмосфері, та з гордістю продовжувати історію нашої рідної Гідрометслужби!

Версія для друку Опубліковано: 19 Листопада 2026