105 років Тисячі історій. Одна служба. Вартові погоди: від дитячого захоплення хмарами до відповідальності за регіональні центри

Вартові погоди: від дитячого захоплення хмарами до відповідальності за регіональні центри

Більшість із нас сприймає гідрометеорологічну службу через стрічку новин чи сповіщення в телефоні. Але за кожним цифровим показником температури, за кожним попередженням про підтоплення чи поривчастий вітер стоїть цілодобова праця розгалуженої системи спостережних станцій та сотень фахівців.

У третьому матеріалі нашого спецпроєкту до 105-річчя гідрометеорологічної служби про професійний шлях довжиною в майже 40 років, специфіку роботи гідрометеорологічного центру Дніпропетровщини та Донеччини, виклики війни та спадкоємність поколінь розповідає Василь Гринчак — начальник Гідрометцентру Дніпропетровської та Донецької областей.

Як ви свого часу прийшли в гідрометеорологію? Це був свідомий вибір професії чи життєві обставини привели вас у цю сферу? Чим вона зацікавила на початку?

Як би це банально не звучало, але я з самого дитинства любив спостерігати за погодою. Виріс я у мальовничому селі на Вінниччині й годинами міг дивитися на хмари: чому з одних іде дощ, а з інших ні, чому одна хмаринка пливе за вітром, а інша наче проти? Мої дитячі спостереження та інтуїтивні здогадки були настільки частими, що сусіди, коли складали сіно, навіть питали в мене: «Васильку, а ну подивися на небо — буде дощ чи ні, складати нам сіно чи почекати?» І мої «прогнози» на годину-дві вперед нерідко справджувалися.

У школі я дуже любив географію, закінчив її із золотою медаллю. Моя вчителька Антоніна Іванівна завжди викликала мене: «Ану, Васильку, розкажи!» Вона показувала нам цікаві навчальні фільми про субтропіки, савани, і це захоплювало. Далі був географічний факультет Київського державного університету імені Тараса Шевченка. Метеорологічна практика 1985 року в Гайсині на Вінниччині, гідрометричні вимірювання на річці Рось... Завдяки видатним викладачам, я на все життя полюбив гідрометеорологію.

 

 

Пригадайте свої перші роки роботи. Якою тоді була гідрометеорологічна служба, якими були колективи, технічні можливості? Що з того часу змінилося найбільше?

У 1988 році після університету був розподіл у Північне управління в Архангельськ, але в ті часи всюди йшли скорочення, і я шукав можливість залишитися працювати в Україні. Так я потрапив на озерну станцію Дніпродзержинськ (нині — Кам'янське) інженером-гідрологом. Моя дружина працювала техніком-метеорологом, згодом перейшла в гідрогрупу.

У 1998 році під час чергової реорганізації озерну станцію закривали. Але тодішній міський голова Василь Швець підтримав ідею: як це таке велике промислове місто залишиться без метеорологічних спостережень? І рішенням сесії міськради було створено Комунальне підприємство «Дніпродзержинська гідрометеостанція» зі своїми тарифами на послуги — унікальний і єдиний випадок в Україні!

Згодом, у 2013 році, начальник Дніпропетровського РЦГМ Ольга Тимофіївна Прохоренко запросила мене на посаду заступника, а з вересня 2015 року я очолив регіональний центр. Якщо порівнювати з тими роками, то служба зазнала величезних технологічних змін: з'явилися автоматизовані комплекси, супутникові дані, цифрові прогностичні моделі. Але водночас з'явилося й чимало різноманітних Google-форм і таблиць, які іноді відбирають час від безпосередньої виробничої діяльності.

За роки роботи ви пройшли шлях до керівника центру. Який професійний досвід або якийсь конкретний випадок найбільше вплинув на вас як на фахівця і керівника?

Як фахівець, я вперше по-справжньому відчув важливість нашої праці ще молодим інженером. Коли у Світловодську я вперше побачив друкований «Щорічник», куди увійшли результати наших рейдових і термічних спостережень із катера на Дніпрі, я усвідомив: це не просто папери, це дані, які зберігатимуться десятиліттями й століттями! Вони потрібні для проєктування мостів, спальних районів із урахуванням троянди вітрів, для всієї економіки країни.

А як керівника мене найбільше сформувала школа моєї попередниці Ольги Тимофіївни та досвід керування комунальним підприємством, де довелося самостійно опановувати все — від бухгалтерії до фінансового планування. Ольга Тимофіївна завжди казала: «Найскладніше в нашій роботі — це не прилади і не карти. Найскладніше і найголовніше — це навчитися працювати з людьми». І цей принцип став для мене визначальним.

Коли люди дивляться прогноз погоди, вони зазвичай бачать лише кінцевий результат. А що стоїть за роботою регіонального центру? Як організована робота людей, які щодня забезпечують спостереження, збирають дані, готують інформацію та прогнози?

Наш Дніпропетровський регіональний центр опікується спостереженнями та прогнозуванням не лише на Дніпропетровщині, а й на Донеччині. До нашої структури входять 7 метеорологічних станцій, 2 авіаційні метеостанції, мережа гідрологічних постів.

Серцем центру є відділ гідрометеорологічного прогнозування та забезпечення. Наші фахівці акумулюють дані приземних спостережень, прогностичні моделі, супутникову інформацію. Величезний досвід і професійна інтуїція дозволяють досягати високої справджуваності прогнозів — 87–90% на 1–3 доби. Звісно, хотілося б мати ще густішу мережу спостережень, адже кількість відомчих агрометеопостів скоротилася, але ми максимально використовуємо всі наявні ресурси.

Який момент у роботі керівника гідрометцентру є для вас найвідповідальнішим? Чи бувають ситуації, коли потрібно швидко ухвалювати рішення, від яких залежить робота всього колективу?

Найвідповідальніше — це безпека колективу та забезпечення безперебійної роботи прифронтових підрозділів у моменти кризових і воєнних викликів. Коли потрібно швидко організувати релокацію авіаметеорологічних станцій із зон активних бойових дій, забезпечити станції павербанками чи генераторами під час блек-аутів, розв'язувати питання захисту та підтримки людей — саме тоді відчуваєш колосальну відповідальність за кожну людину в команді.

Чи є у вашій професійній пам’яті якась особлива синоптична або гідрологічна ситуація, коли ви гостро відчули важливість роботи служби? Що це була за історія?

 

Таких історій декілька. У синоптичному плані запам'ятався квітень 2017 року, коли наприкінці місяця на Дніпропетровщині випав рясний мокрий сніг і утворився сніговий покрив. Ми за добу видали попередження. Міська влада спочатку здивувалася: «Та ми ж уже снігоприбиральну техніку сховали!» Але сніг полежав менше доби й розтанув, а ситуація показала, наскільки важливо вчасно попередити про примхливі прояви погоди.

А у гідрологічному плані — це квітень 2023 року. Тоді пройшло унікальне високе водопілля по каскаду Дніпровських водосховищ із підтопленням прибережних територій у нижньому б'єфі Середньодніпровської ГЕС. Ми спільно з Запорізьким гідрометеорологічним центром проводили екстрені обстеження. Усі державні органи та медіа з напругою чекали: «Що скаже гідрометслужба? Які рівні очікувати далі?»

Ще один важкий випадок — підрив росіянами греблі Карачунівського водосховища на річці Інгулець біля Кривого Рогу. Ми з начальником відділу гідрології негайно виїхали на місце, проводили обстеження та заміри, щоб надати точні дані для ліквідації наслідків. Саме в такі моменти розумієш: ми — вартові погоди, а гідрометслужба завжди на службі!

Ви багато років працюєте з людьми різних поколінь. Чи помічаєте різницю між молодими фахівцями, які лише приходять у професію, та тими, хто має за плечима десятиліття досвіду? Чого сьогодні найбільше потребує гідрометеорологічна служба — нових технологій, молодих кадрів, досвіду чи вміння поєднати все це?

Молодь, яка приходить до нас, — надзвичайно мобільна, комунікабельна, швидко опановує нові цифрові технології, роботу з інтернетом та супутниковими даними. Вони відкриті до експериментів. Але, на жаль, служба старіє — середній вік у нашому регіональному центрі становить близько 57 років.

Головний виклик із залученням молоді полягає у створенні належних соціальних та організаційних умов для їхнього закріплення у великих містах. Ми тісно співпрацюємо з Харківським та Херсонським гідрометеорологічними коледжами, які готові направляти випускників, але для молодих спеціалістів на початку шляху дуже важлива комплексна підтримка. Наша справа потребує гармонійного поєднання трьох складових: мудрості й досвіду старших фахівців, новітніх автоматизованих технологій та енергії молоді.

Що для вас означає бути керівником саме такого колективу? Які людські якості, на вашу думку, допомагають зберігати команду та професійну стійкість у складні часи?

За своєю природою я людина м'яка й спокійна, не люблю кричати чи підвищувати голос. Моє життєве кредо просте: чинити з людьми так, як хотів би, щоб чинили зі мною.

 

До кожного співробітника я намагаюся знайти свій підхід: когось по-дружньому поплескати по плечу, з кимось поговорити більш твердо, когось щиро попросити. Робота з людьми — найскладніша частина керівництва. Керівник має бути суворим і справедливим. Справедливості в нас вистачає, а от суворості іноді трохи бракує (посміхається), але ми з усім справляємося завдяки взаємній повазі в колективі.

За вашими спостереженнями, як змінилася гідрометеорологічна служба за останні десятиліття? Що з колишньої системи ви згадуєте з особливою теплотою, а які сучасні можливості вважаєте справжнім проривом?

Справжній сучасний прорив — це автоматизація: впровадження сучасних автоматичних метеорологічних комплексів.

А з особливою теплотою я згадую про спадковість поколінь і справжні трудові династії, якими завжди славилася наша служба. Бабусі, батьки й діти працювали на метеостанціях і віддавали цій справі сумарно по 75–100 років — це неймовірна відданість і любов до професії, яка передавалася у спадок! Також сьогодні в регіональних центрах дуже відчувається потреба у впровадженні посади кліматолога — адже місцеві громади все частіше потребують якісної аналітики для адаптації до кліматичних змін, і ми могли б надавати їм таку професійну підтримку.

Якби ви могли звернутися до молодих людей, які тільки починають працювати в гідрометеорологічній сфері, що б ви їм порадили? Що варто зрозуміти про цю професію ще на початку шляху?

Я завжди спостерігаю, як у молодих людей при вступі на роботу горять очі. Бажаю їм зберегти цей вогонь і завзяття на все життя! Головне — не втрачати інтерес і щиро любити свою справу. Адже кажуть правильно: колишніх метеорологів не буває! Хто хоч раз відчув подих цієї професії, залишається з нею назавжди.

 

Цього року українська гідрометеорологічна служба відзначає 105 років. Ви самі є частиною її сучасної історії. Що для вас особисто означає ця дата? І яке побажання ви хотіли б адресувати людям, які сьогодні працюють в гідрометеорологічних організаціях по всій Україні?

105 років — це поважна та славна дата. З цих 105 років 38 років — це мій особистий стаж у гідрометслужбі. Можна сказати, третина цієї історії пройшла на моїх очах!

Своїм колегам — метеорологам, синоптикам, гідрологам, агрометеорологам, інженерам по всій країні — я хочу побажати міцного здоров'я, терпіння, витримки та добробуту. Особлива шана й низький уклін працівникам прифронтових станцій на Донеччині, Херсонщині, Харківщині, Запоріжжі та Сумщині, які попри всі складні виклики сьогодення, звичайно  маючи необхідні засоби захисту та безпекову підготовку, щоденно виходять на метеомайданчики й поля, аби спостереження не зупинялися ні на мить.

Я глибоко переконаний, що після нашої Перемоги в Україні обов'язково має бути встановлений пам'ятний знак техніку-метеорологу — фахівцям, які своєю щоденною самовідданою працею тримають фахову стійкість та роблять усе задля безпеки країни.

Бажаю всім наснаги, родинного затишку і нашої спільної Перемоги та миру!

 

Версія для друку Опубліковано: 18 Листопада 2026